Jazz-Легенда на Radio Jazz

Він тільки вам розповідає про те, що зовсім не мріяв співати, а хотів бути джазовим піаністом. Він створив квартет, але барабанщик не прийшов на концерт і так утворилося тріо. Тріо, яке одразу підкорило публіку і принесло йому славу. Заспівав він випадково, коли п’яний відвідувач концерту вимагав свою улюблену пісню.

Ії подорож почалася у Бразилії. Вона слухала скрипку свого батька Наума і бачила його непросту подорож з Могильова світ за очі. Вона слухала, як мама Ракель грає на старенькому фортепіано дивну музику і в сотий раз ставить на програвач платівки Френка Сінатри, Діни Вашингтон, Біллі Холідей, Біла Еванса та Оскара Пітерсена.

З чотирьох років він навчався грі на фортепіано (перші уроки отримав від матері), з дев'яти - на віолончелі. У 13 років почав виступати в публічних концертах.

Вона стала б всесвітньо відомою ще у свої двадцять років, але вона знову ламала традиції і співала джазові стандарти так, як чула і хотіла тільки вона. Саме тому на неї свого часу звернули увагу Майлз Девіс, Дізі Гілеспі та Телоніус Монк.

Йому страшенно подобається робити декілька справ одночасно, і він постійно прагне ще і ще роботи. Він пише музику для Девіда Санборна і Майлза Девіса, не забуваючи регулярно отримувати Ґреммі та за власні сольні роботи, але і цього́ замало

Через вибуховий темперамент його називали: Лиха людина джазу, а ми називаємо його Легендарний Чарлі Мінгус

Він був білим. А ще він був наполовину українцем: його мама, Марія Сорока, захоплювалася класичною музикою, непогано грала на піаніно і, не зважаючи на злидні, дала своїм дітям блискучу музичну освіту. Завдяки їй наш герой грав не тільки на піаніно, а ще

Музика була в його житті з дитинства. Усі його брати й сестри на чо́мусь грали, йому дісталася укулеле, але її в будь-який час міг перемогти футбол, або мотоцикл.

Складно передбачити, що станеться з хлопчиком, який народився у родині дворецького Білого дому і піаністки. Єдине що йому було точно гарантовано - це перфектні манери та прекрасна музична освіта.

Хтось вперше почув його на платівках Майлза Девіса, хтось вдячний Мікеланджело Антоніоні за музичну доріжку у фільмі Blow up. А радянські підлітки почали шукати хоч якусь інформація про нього після фільму «Кур’єр», - і відкрили для себе інший паралельний світ. Українці вперше почули його у 2010 році і завжди раді новій зустрічі з ним.

Він міг спокійно розбити носа комусь зі своїх кривдників у барі та незавжди делікатно вирішував свої професійні справи, але жертвував мільйони на благодійність. Він завжди підтримував демократів, хоча знав, що його успіх залежить від консерваторів. Він втрачав кохання, гроші, роботу і найдорожче, що в нього було, – голос

Скандали, психічні розлади, напади на людей зі зброєю, проблеми з податками – усе це мало кого зробить щасливим. На сцену вона повернеться завдяки рекламному ролику «Шанель» і фільму «Точка неповернення», де звучатимуть її пісні

Він ніколи не хотів бути знаменитим. Він хотів стати Великим. І це йому вдалося. 70 студійних альбомів і 17 Греммі, зірка на Алеї слави і вічне продовження життя в кожній його пісні.

Наш герой обожнював тромбон і трубу, але туберкульоз перекреслив його пристрасть і так в житті з’явилося піаніно. Працелюбності йому не бракувало. Заняття по 6-8 годин принесли свої результати, - він став віртуозом. До речі, так він займався майже щодня протягом усього життя.

Сьогодні історію народження фьюжн джазу неможливо уявити без його басового солу. Його манеру гри вивчають у музичних коледжах, а джаз-рок, соул, фанк, ритм енд блюз надихаються його музичними ідеями. А що ж надихає його? Безмовні дівчата, бойові мистецтва і відсутність кордонів у музиці.

Його біографія - це історія справжнього «self-made man», який починав із гри в шкільному оркестрі, служив на флоті, пережив героїнову залежність і став однією з найвпливовіших фігур у джазі.

Все почалося у Мемфісі, саме тут вона маленькою дівчинкою слухала щовечора радіо і відкривала для себе новий незбагненний світ, що змушував її плакати, сміятись та танцювати.

Він просто був першим. Першим і кращим учнем чиказької синагоги. Першим керівником, який у 30-ті роки об’єднав у своєму оркестрі музикантів із різним кольором шкіри.

Хтось все життя буде стверджувати, що він не вміє грати взагалі, хоча не погано пише музику. Хтось буде розповідати про те, що він насправді геніальний виконавець, просто грати віртуозно йому давно набридло.

Він міг би стати, як його батько, - філософом, або викладачем італійської. Він міг би стати художником, тому що народився на початку минулого століття на паризькому Монмартрі. Він міг би стати танцюристом, тому що після смерті мами його виховувала сама Айсідора Дункан.

Для того, щоб винайти абсолютно новий жанр у джазі, не обов’язково грати три роки поспіль по 15 годин на добу. Для того, щоб створити музичну революцію, не обов'язково одружуватися в 15 років.

Кожен з десяти отворів його губної гармоніки має свою історію. У першому отворі спогад про те що, ще у трирічному віці, сидячи на терасі брюсельської кав’ярні своїх батьків, він намагався точно відтворити рухи акордеоністів, які розважали публіку просто неба.

Наприкінці свого несправедливо короткого і такого яскравого життя він захопився живо́писом і майже перестав виступати. Завдяки йому джаз став іншим. У світі буде ще багато геніальних гітаристів, але такого точно вже не буде.

Він уявляє себе зовсім крихітним поруч з мамою у Пенсільванії, вони лежать на килимі біля програвача, і мама вчить його слухати музику і слідкувати лише за одним фаготом у симфонічному оркестрі. Він уявляє себе трирічним хлопчиком, у якого вже є педагог, він бачить свій перший концерт у шестирічному віці, де грає Баха, Моцарта, Бетховена, Сен-Санса і власні твори.

З 13 років він грав у сільському бенді, а у 16 увійшов до складу кубинського Національного оркестру всіх зірок. Вже тоді він зрозумів, що його сонцю тісно в рамках одного жанру, одного оркестру та однієї країни. І далі почалася історія, яка стала фільмом «За любов чи за країну».

Він почав у 40-вих і встиг зробити надзвичайно багато: він стояв біля витоків бі-бопу, ф’южену і невимушено подарував нам афрокубинський джаз. Він грав настільки віртуозно, що повторити його змогли одиниці, а закохалися у нього мільйони.

Він народився у Нью Арку в робочому густонаселеному кварталі Айронбаунд. Саме цей квартал пізніше став декораціями для фільму Спілберга «Війна світів». Свій перший інструмент, кларнет, він обрав винятково за те, що його обриси нагадували космічну ракету.

Його Wonderful World почався з поля битви. Саме так називався район у Новому Орлеані, в якому - чи то в 1901-му, чи то в 1900-му році - народився майбутній король джазу.

Його дід був одним із найбагатших афроамериканців, а його батько отримав блискучу освіту і мав стабільну і дуже прибуткову стоматологічну практику. Любов до розкішного життя у нього була з дитинства, але продовжувати справу батька чи діда він не збирався.

Якщо ти хочеш, щоб тебе вважали генієм, то варто забути про поділ рук на праву та ліву і створювати враження, що у тебе 40 пальців

Ми не знаємо, куди іде музика, але точно знаємо, звідки вона може прийти. Можливо від мами, яка давала уроки гри на фортепіано сама і винаймала викладачів за 25 центів? Можливо з вуличного ярмарку, який так бентежить своєю щирою дитячою радістю і передчуттям чуда?

Коли у 10 років тобі забороняють грати на віолончелі через расові упередження, то у тебе тільки один шлях – почати грати на контрабасі, і вигадати новий інструмент – Бас Пікколо, який за формою схожий на віолончель, але налаштовується як контрабас.

Він був справжнім солдатом джазу - сувора дисципліна до себе і тих, хто поруч; ніяких відхилень від форми та змісту; чітке знання нот на рівні уставу; майже повна відсутність імпровізацій у поведінці і організації репетицій.